?

Log in

1 травня о 2017 ·
Вчора побував у Кирилівській церкві. Нарешті!
Правда, вражень небагато. Можливо тому, що я не є релігійною людиною в поширеному і панівному ще значенні (наприклад, християнин, який "вірить у Бога-Особу і Творця", якого ні почути, ні побачити н і д е в світі, але ж він, бородатий, є... Десь «там»... Але ж він з’явиться... Десь «колись»... :) ).
Я релігійний, але моє релігійне ставлення стосується усього в природі, а також, наприклад, жінки - не якоїсь "наджінки", "супержінки", а тих жінок, які складають половину людства. Любов до жінки – ось релігія чоловіка.
Отож, відчув у Кирилівській церкві, що сама по собі церква, сам по собі храм небагато кажуть сучасній секуляризованій людині. Та ще й не обізнаній у цих речах - як то є, наприклад, у мене.
По-перше, я не знав, що цій церкві вже майже тисячу років. Така антична! Схожа на храм біля Контрактової площі.
Кирилівська церква давня настільки, що більше схожа на язичницьку, ніж християнську... :) Низенька, маленька, широка, майже без вікон... Коли стоїш біля і зовні неї, то майже не видно маківок... :) І це, звісно, не просто так.
А коли обходиш храм довкруги, такі ігри починаються! То маківок не видно взагалі. То видно лише бокові. Дивишся звідси - 2 маківки показуються. Дивишся звідти - 3 … :) Імеїли від будівничих…
Всередині храму так холодно! І темно. Хоч голки не збирай. Як у підземеллі. Таке враження, що стоїш десь у великому льосі. Який титанічними зусиллями намагається підвестись вгору - майже як Вій у Гоголя.
«И вдруг настала тишина в церкви; послышалось вдали волчье завыванье, и скоро раздались тяжелые шаги, звучавшие по церкви; взглянув искоса, увидел он, что ведут какого-то приземистого, дюжего, косолапого человека. Весь был он в черной земле. Как жилистые, крепкие корни, выдавались его засыпанные землею ноги и руки. Тяжело ступал он, поминутно оступаясь. Длинные веки опущены были до самой земли.»
Звісно, так і має бути. Я зараз кажу про нутрощі Кирилівського храму. Вони - символ наочний – людини, яка народжується і залишається насіниною, доки не помре і не почне проростати з-під землі - і як земля - вгору...
Світла мало, вікна майже лише щілини-шпарини десь далеко вгорі. І тихо як в труні-домовині. Але саме так і є для тієї насінини. Світлячки-маячки в пітьмі безпомильно вказують їй куди рухатись.
Всередині дещо моторошно. Лабіринти тьмяних і глухих стін… Обплітають наче корневища (rhyzoma)… Та як подивишся вгору – коли стоїш під найвищою маківкою – то відчуваєш, як тебе зразу притягує-підхоплює, кличе до себе розкритими, щирими, прозорими обіймами сила небес. І гравітації кінець :)
О, гравітація! Що ти з нами робиш! Ти є, і можна вже не стояти на своїх ногах. А якби тебе не було, довелось би докладати зусиль, щоб мати своє місце на землі. Вкорінюватись в святу землю-матінку. Довелось би вчитись літати. Довелось би набувати ваги і шукати собі додаткове навантаження, щоб не бути кулькою, яку – ледь тільки вона засне – може віднести непомітно в космос. … Ну а зараз, на землі можна дрихнути хоч ціле життя – де лежиш, там і замреш. … Немов би Земля – місце-заслання для відсипання! А коли якийсь будда ворушить сплячого, той спросоння прибиває його наче муху :) Тиха місцина – планета Земля. Починаю позіхати.
Цей ліс холодних, байдужих, німих стін всередині Кирилівської…. Нагадує і самий наш світ, про який Паскаль сказав незабутні слова:
«Тиша вічна
просторів нескінченних
мене лякає».
Ці стіни, що обступили тебе, на які натикаєшся, куди б і до чого не рухався, ці стіни наче не залишають іншого шляху, як звернути очі догори. І злетіти? Чи принаймні прагнути вгору. Рости. Як дерева. Чи чекати вітрів крилатої благодаті... Перуна? Марно. Принаймні до смерті ми залишаємось на землі…
Отож, лабіринти стін не лишають іншого шляху, як звернути очі догори. "Бо ж все, що зверху - то ж духовність. Ви-сока, ви-сока духовність! :) І коли відтудова, згори глянути вниз, виникає питання: А внизу що? Кріси, бруд, земля, яку ми топчимо, на яку скидаємо свій непотріб. А оті бездуховні чи низькодуховні японці в кожному камінці на дорозі вбачають бога! Недолюди чи що. Ну яка там під нами може бути духовність. Мох, бруд під пазурами, а не духовність. Відстій. Памятаймо - земля є відстій. А все найліпше - десь там вгорі, десь там у майбутньому! Чиста, дистильована, розлита у пляшки духовність. Стерильна як спирітус санктус" :)
Важкі, тяжкі стіни речей. Стіни у храмі такі розлогі, що й не обіймеш їх і не побачиш зразу в цілому з усіх боків. І тому люди ходять до кінотеатрів дивитись світ у форматі 3D-popcorn. А тут - лабіринти речей, в які ми б’ємось як комахи об скло вікна. Речей, до яких ми женемось як до найбільшого щастя. А вони – глухий кут. Тверда пласка річ. Не вікно. Не двері відчинені. І, розбившись об ті стіни речей, ми так і залишаємось часто в них, наче мушка в бурштині, наче фреска на стіні храму. Як це схоже на намагання панночки вхопити Хому Брута, якого вона не бачить, падлюку! :)
«Испуганные духи бросились, кто как попало, в окна и двери, чтобы поскорее вылететь, но не тут-то было: так и остались они там, завязнувши в дверях и окнах. Вошедший священник остановился при виде такого посрамления божьей святыни и не посмел служить панихиду в таком месте. Так навеки и осталась церковь с завязнувшими в дверях и окнах чудовищами, обросла лесом, корнями, бурьяном, диким терновником; и никто не найдет теперь к ней дороги.»
По-друге, у Кирилівській церкві надзвичайно приємні, веселі, гармонійні кольори й візерунки, якими оздоблені стіни й стелі. Нема нічого від похмурої, підземельної, сірої церковщини. Там я вгадую щось від Середньовічної Європи:
«Великолепный часослов герцога Беррийского», иначе «Роскошный часослов герцога Беррийского» — иллюстрированная рукопись XV века. Наиболее прославленные изображения часослова — цикл «Времена года» из 12 миниатюр с изображением развлечений знати или крестьянских работ на фоне средневековых замков»:
https://ru.wikipedia.org/…/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D…
По-третє, у храмі я бачив – правда, лише на фото на стенді, що на вході – деталі орнаментів, у яких є щось дуже схоже на інь-янські мотиви. Це мене здивувало! Хотів сфоткати ці фотки, та подумав, що в мережі знайду кращі. Болт там знайдеш! Шукав, поки терпець увірвався, та й кинув. Дуже шкода.
Ще є враження від шедеврів Врубеля, але це зовсім окрема тема… Вдячний за увагу! :)

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=10206993494954211&id=1784484100

Цікавий сон сьодні.

21 квітня 2017 ·
Цікавий сон сьодні. Трохи запамятався...
Сниться - я десь вночі біля ставу у селі, де я жив на канікулах. На небі сяє Місяць. З подивом бачу, що став без води! О - оце круть! Все дно ставу видно!
Дивлюсь на дно, роздивляюсь береги - такі мені знайомі і рідні - а став, виявляється, зовсім неглибокий!
Я біжу до середини ставу. Ще недалеко якісь люди бігають. Біжу й бачу, що на середині ставу днище вкрите рідким мулом. Я спиняюсь, бо починаю грузнути.
Разом з якимось людьми починаємо обговорювати всю цю дивину. Хтось питає - скільки ж метрів найбільша глибина цієї водойми? Хтось відповідає - поверхи 3. Я заперечую, бо знаю, що глибина не більше 10 метрів.
Як я тлумачу цей сон? Зараз зі мною відбувається радикальна трансформація - зовсім інакше бачу тепер жінку і чоловіка... Зовсім інші акценти… Вчора я теж думав про жінку :) Сон ніби ілюструє дещо, але й додає нового:
Так, можна з човна довгим дрюком виміряти глибину ставу. Але це буде абстрактно. Бо тієї глибини не буде видно. А хочеться бачити не просто глибину, як вертикальну лінію, а вшир - підводні, приховані ландшафти... Ми ж такі, чоловіки :) Роздягнути жінку - це святе :) Свято :)
Отже, чоловік береться спустити воду й оголити став вщент. О, яка дивовижа!!! Вічно небачене, вічно приховане, вічно звабливе стало видимим! Не може бути!!!
Я кілька разів гуляв днищем ставів, залишених без води - неймовірно цікаво, неймовірне задоволення! Вся таємниця тепер як на долоні... Чи радше я сам у ній як на до-лоні :)
Однак, хоча видно дно ставу, ставу більше нема. Хоча знаєш глибину, нема її самої. Нема води, нема усіх її мешканців, звуків і блисків... Голе дно. Яке скоро порепається тріщинами і задубіє... І ти стоїш на тому дні - на самому дні - і стоїш сам. Зі своїм знанням. В якому не попливеш, не покупаєшся. Яке не обійме – не підійме тебе й не залоскоче.
Хто хоче пізнати нутро жінки й вичерпати її, того чекає голе дно. А жінка залишиться десь позаду - наче вода втекла крізь пальці.
Не там жінка, де часто шукає її чоловік. Хай краще жінка залишається нерозкритою загадкою. Вона вся вже відкрита і простягає себе повсякчас тобі в саму душу... Цілуй і наповнюй її море глибоке і неосяжне. Не пізнаєш таїну, лише відчуватимеш…
Доречі, минулої ночі снилось, що я й кілька міських мешканців потрапили до тропічних джунглів. Маленька темна річка, нетрі, дикі звірі! Биррр! … Потім велика річка. На ній на чомусь чи на комусь пливуть «дикуні» з племені. Намагаються перепливти річку. А я зі своїми компаньйонами дивлюсь на це через сітку Рабиця! Ліворуч мене стоїть жінка, яка простягає мені малесеньке немовля! – Краще на це подивись! – Я беру немовля – здається хлопчика – до рук, і тримаю перед обличчям. Дитя маленьке – не більше нашої голови :)

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10206926452318187&set=pcb.10206926455758273&type=3&theater
ЗЕМЛЯ. ВОДА. ХЛЕБ.
«Вот интересно. Кто придумал эти бессмысленные слова «Беречь окружающую среду!»?
Окружающая среда!?
В них есть что-то беспредметное.
Это земля, на которой мы родились.
Это вода, нас споившая.
Это хлеба, нас скормившие.
Обидно. Обидно».
Х\ф «Визит к минотавру».

https://www.youtube.com/watch?v=01_RTOD9hYc
За рік я двічі чи тричі мив газову плиту, а мама колись - кожного тижня. А мити ту плиту важко, довго, незручно. - Це - лише одна з безлічи хатніх справ, які роблять жінки!!! Більшість чоловіків і не здогадуються ніколи, як багато роблять жінки для них... На це йде значний шмат життя жінки.
Лише коли у мене колись почалось подружнє життя і, зокрема, на моїх плечах опинились ціли гори справ... я вже за кілька місяців збагнув, чому так багато чоловіків починають у шлюбі бухати, або зраджувати, або дружину бити... Вже тоді я почав на особистому досвіді впізнавати те, що зробила для своєї родини моя мама за своє життя - складно й сказати в двох словах про те, скільки робить кожна жінка для свого чоловіка і їх дітей!!!!!!!!............. Будь-які слова не можуть тут висловити нічого. Це взагалі неможливо пізнати теоретично, заздалегідь, апріорі - до того, як самі опинимось на тих стежках, якими колись йшли наші матері і батьки. - Слава богу, що я тоді хоч трохи висловив мамі своє розуміння, свою вдячність!
Про подвиги Гераклів пишуть книжки і знімають кіно, але кожна жінка, яка присвятила кілька десятиліть свого життя - і самої себе! - дітям і чоловікові - про цей Подвиг, зазвичай, відомо лише їй!!! ..................
В дитинстві я інколи про щось просив маму, а потім з подивом бачив, що мама, повернувшись з роботи, забула про те. Мені, дитині, це було дивно і незрозуміло - як це можна забути про те, про що я просив вранці? Минуло багато років, і я вже все чудово зрозумів - від метушні і надміру процесів я забуваю навіть вкрай важливі речі - за одну лише мить! І часто вже назавджи.
Памятаю добре, скільки разів чіплявся я до мами за те, що вона деякі речі робить не цілком акуратно. А тепер вже багато років я - незважаючи на всю притаманну мені акуратність - постійно роблю якісь огріхи - не встигаю долити у чашку води, як вже хапаю і розплескую ту чашку, і тп, і тд. Коли в житті багато поспіху, коли купа справ, і їм нема кінця - зявляються звички, яких ніколи не мав.
"Посвящается народам, чьи песни мы никогда уже не услышим"

"Я не должен был учить свое племя. Я должен был научить тебя"

"Чтобы стать воинами, коюано должны от всего отказаться.
И пройти в одиночестве сквозь джунгли, будучи ведомыми только своими снами.
В этом путешествии воин должен познать в одиночестве и тишине, кем он на самом деле является.
Он должен превратиться в спящего странника.
Многие пропадают, некоторые не возвращаются.
Но те кто возвращаются готовы встретиться лицом к лицу с чем угодно".

Вторая невинность

"Держать бесконечность в ладони и вечность вместить в один час"
У. Блейк
Невинность неведения и Невинность мудрая и искушенная...
В Невинности все в равной степени вероятно, все одинаково важно, все одинаково интересно. Мир глазами ребенка - все "здесь-и-теперь", безусловное принятие всего, что происходит. Поскольку опыт скуден, прошлое слабо переносится на настоящее или будущее. Может произойти одно, но с таким же успехом может произойти и другое...Назову это первой Невинностью детства.
Творческая личность тоже существует "здесь-и-теперь", непосредственно воспринимая бытийные ценности. Вторая Невинность мудреца - спонтанность и очарованость интереснейшим миром, лежащим вне Я, отсутствие какого-либо желания произвести впечатление на внешнего наблюдателя.
Поведение как чистый Опыт, фонтанирующий в данной точке Реальности. Нет прошлого и будущего, снимается возрастное псевдоограничение. Любой объект воспринимается особенным, священным, дивным,красивым, т.к. Опыт за формой всегда видит процесс. Позволяешь этому процессу течь, не требуя ничего. Только любовное созерцание - бескорыстное и сливающееся, включенное до полного растворения Я в ТЫ. При полном Принятии отсутствует сравнение, только фокусировка,
очарованность, целостность. Ты и есть весь мир, Красоту которого видишь непосредственно. Это твоя Очевидность. И еще ... испытываешь космическую, бытийную Грусть, наблюдая глупость людей...
И еще наблюдение - Невинные каким-то образом мгновенно опознают друг друга, при первой же встрече достигают полного понимания и общаться могут даже невербально, потому что
бессознательно говорят на языке Бытия.
По-моему у меня сегодня САТОРИ.

http://irene-glotova.livejournal.com/55496.html?thread=931784#t931784

Dec. 28th, 2016

Роджерс:
«Я буду рисковать, пытаясь передать любое устойчивое, составляющее часть меня, чувство – позитивное или негативное – моему партнеру.
Затем я рискну попытаться понять, со всей эмпатией, на какую способен, реакцию своего партнера, будь она обвиняющей и критической или открытой и поддерживающей».

Общение содержит 2 одинаково важные фазы: выражение эмоций и открытость к переживанию реакций партнера. Роджерс предлагает не просто выражать свои чувства, он утверждает, что следует в равной степени серьезно отнестись к воздействию наших чувств на партнера. Это гораздо труднее, чем просто «выпустить пар» или быть открытым и честным. Это готовность принять реальный риск быть отвергнутым, непонятым, наказанным, вызвать враждебные чувства. Согласие установить и поддерживать этот уровень взаимодействия, противоречит распространенному представлению о необходимости быть вежливыми, тактичными, обходить острые углы и не касаться возникающих эмоциональных проблем.
Представьте, что вам осталось жить несколько минут, может быть, час, и каким-то образом вы точно узнали, когда вам суждено умереть.
Что бы вы сделали с последним драгоценным часом своего пребывания на Земле?
И испуская последний вздох, будете ли вы испытывать удовлетворение от того, что вы сделали в своей жизни все возможное, чтобы во всей полноте использовать данную жизнь?

Надо стараться прожить свою жизнь так, чтобы в любой день можно было сказать себе: "Сегодня я могу умереть, ни о чем не жалея".

Человек, который знает, что скоро умрет, постарается максимально использовать каждый оставшийся ему час жизни. Мы все стоим перед лицом Суда, но судят нас не другие люди, а мы сами даем окончательную оценку своей жизни.
Платить немедленно - это то, что называют "реально делать". "Делать" - это думать, чувствовать, двигаться. Но "реальная активность" - платить немедленно.

Научитесь с наибольшей пользой проживать каждый свой час.
Чтобы понять, как надо умереть, вам придется пустить глубокие корни в жизнь, лишь тогда вы сможете умереть как человек, а не как собака.

Надо приложить все усилия, чтобы жить. Чтобы действительно жить, надо способствовать усилиям природы…
Наш основной враг, который мешает приложить нужные усилия, - безнадежность.
Не теряйте ни одного дня попусту, заставляйте себя хотя бы час в день прилагать усилия, иначе потеряете все, что приобрели.

Во всем ищите наиболее ценное, умейте отделить тончайшее от грубого.
Тот, кто научился извлекать эссенцию, самое ценное из каждого момента жизни, тот обладает сознанием любого качества.

Оглянитесь на прошедший час, как если бы он был для вас последним часом на Земле, и вы только что осознали, что умерли. Спросите себя, довольны ли вы последним часом своей жизни?
А теперь оживите себя вновь и поставьте перед собой цель в течение следующего часа (если вам посчастливится его прожить) извлечь из жизни немного больше, чем вам удалось в предыдущий час.
А теперь откройте пошире ваши глаза: откройте себя для больших возможностей, будьте чуть посмелей, чем вы были в предыдущий час.
Каждый час тратьте хоть несколько мгновений, чтобы беспристрастно оценить час минувший, а затем настройтесь на то, чтобы извлечь еще больше полезного из последующего часа.
В конце каждого часа, оценив его пользу, представьте себе, что вы просыпаетесь в совершенно незнакомом для вас мире, по сравнению с часом предыдущим.
Їздив сьодні до діток. У приватного типу дитячий інтернат. Ну щось таке. Де ми зустріли 3 дівчинки і 3 хлопчиків різного віку та кілька працівників - зокрема кухаря та майстра на всі руки.
Описати все буде складно, але краще хоч якось, ніж ніякось :)
Нас було аж 4 людини і авто - 2 жінки й 2 чоловіки. Жінки накупили дитячої білизни, футболок, сметани, ще чогось. На 600 чи 800 гривень. Я їхав так. Від серця. У невідому зустріч. У зустріч з невідомим. Але взяв книжки з казками. Яки тримаю для своїх майбутніх :)
Це мав бути мій третій досвід спілкування з дітьми. Можна сказати, що дітей я майже не знаю. Але після своєї другої революції, інспірованої колись давно Сходом, я відкрив для себе також і цей грандіозний світ - дітей...
Приїхали в смт Хотів - біля Феофанії. Туди курсують маршрутки.
Відкрили залізні двері у подвіря, де стоїть стрункий і високий триповерховий будиночок червоного кольору з кольоровим надписом, що свідчить про дітей-тут.
І на нас почала гавкати маленька собачка. Та гарчати більша - привязана до будки. Гавкає, не пускає. Ну якось всім вдалось обминути її і зайти в будинок, а мені довелось майже тікати від Каштанки :) Потім я її нагодував рештками дитячого сніданку :)
Піднялись на другий поверх. Нас зустріла дівчина, яка працює там з дітьми. Потім вибігли до нас і діти. Теж дівчата - років 10, а одній ще менше. І з подивом бачу, як одна дівчина обійняла Андрія. Він був тут кілька тижнів назад.
Зайшли до дитячої кімнати - на килимі граються у лего (конструктор) діти - 2 хлопчика, років 5-7. І майже не звертають на нас уваги.
У кімнаті гарно, затишно, тепло. Багато іграшок. Великі дивани. Шафа з кількома полицями книжок. Є навіть Пушкін і Гьоте! :)
Тєліка нема. Печалька - як ми без тєліка?
Бачу, а мої друзі і діти вже балакають, радіють, сміються, обіймаються. Діти показують свої іграшки. Жінки дарують куплені речі. Діти ще не дякують. Хоча слова "будь ласка" і "дякую" - знають - я потім дізнавався :)
А я стою як забуте опудало на городі :) Навіть горобці не сідають :)
Стою, спокійно дивлюсь. Це мій підхід - особливо до дітей, особливо незнайомих - я не прагну навалитись на них, навязувати їм щось зовнішнє... Я намагаюсь їх побачити, відчути, і потім приєднатись так, щоб не руйнувати їх світ... Якось, памятаю, після динамічної медитації зайшов з друзями додому до знайомого, а у нього там двоє маленьких дітей. Я так само не нависав на них, але потроху, мяко їх сприймав. І диво - діти самі почали підходити до мене. Я був тоді з ними 5, ну 10 хвилин. Але потім почув від знайомої: ти пішов, а діти просто хапали нас і питали - а де той дядя?! :)
Так само сталось і цього разу. Увей. Я почуваюсь трохи зайвим. Ні з ким не заграю, не сюсюкаю. І раптом маленький хлопчик помічає мене, підходить чи підбігає, дивиться радісно в очі та питає - як мене звати! :) Я відповідаю. Йду за ним до килиму, де всі, бо діти не залишаються хоча б на хвилину в одному стані - постійний рух.
... Ну я бачу, що надто детально описую, і таким штибом не скажу головних вражень :)
Зразу зауважу, що у моїх наступних словах нема негативного ставлення до цих дітей і дітей взагалі :) Я просто описую, що бачив і переживав - сам і з ними разом.
Майже у всіх дітей помітно в обличчі, що вони з нещасливих родин... :( Я щасливий, що виріс вдома, з батьками! ... Нічого такого дефективного в дитячих обличчях не було, просто я ніби бачив у них ті риси, які бачив багато разів у людей, які, наприклад, ніколи не брали до рук книжок, але брали чарку...
Очі. Зразу знов зауважу, що діти схожі на діаманти, у яких тисячі граней - і майже постійно одна грань "замінюється" наступною - діти просто світяться всіма барвами веселки. Їх не можна звести до будь-якого одного кольору. Вони різнобарвні, і змінюються наче хамелеончики :) Те саме і їх очі. З одного боку вони розгублені, трохи ніби косоокі, налякані, розширені так, наче між віями видно земну кулю з космосу - таку темну... З іншого боку, в іншу мить - їх очі палають від радощів, дивляться на тебе так, що стає зрозумілим, очевидним - оці маленькі люди бачать тебе більше, ніж більшість дорослих.
Не можу прямо тут не сказати про те, що мене вразило надзвичайно - була там дівчинка Діана, років 10. Вродлива. Вона як побачила Андрія, який вже був тут, то просто обхопила його вся. Припала як вологе листя до стовбура дерева. Вона не відпускала його. А коли "втрачала", знов ловила і не могла наобійматись. Я не бачив такого ніколи. Нарешті, вже під кінець, Діана забажала обійняти і мене. Ми вже мали йти. Боже, як вона притискала мене до себе, а себе до мене!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! З такою жагою, з такою силою мене не обіймав ніхто! ................................................. А це ж слабка маленька дівчинка! Вона перевершила навіть мене в обіймах :) Я дуже люблю обійми. І вони все одно рідкість. Я, коли доводиться обійматись, не можу обійнятись як-небудь, на секунду. Я хочу відчути, і обіймаю так, щоб інша людина теж відчула. Зупинилась хоч на кілька хвилин..... Але більшість людей - дорослих - не обіймаються, а відскакують одне від одного як кулі з слонової кістки. Вони обіймаються, щоб ще дужче відскочити, відштовхнути-сь.
Дівчата і хлопці не могли нас відпустити додому! Обіймали и тримали без кінця. ...
Боже, скільки ще я не сказав, не описав! Що робити?!
В якусь мить я дивився на дівчинку років 7. Вона вмикнула тоді планш і слухала-танцювала якусь приємну пісню. І навіть в цей момент вона ніби поринула кудись. Я вдивлявся в цей погляд, бажаючи, щоб він вів мене туди, куди дивиться душа цієї дівчинки. Складно навіть просто побачити це все, тим більше - описати... Мені тоді здалось, що дівчинка, її душа ніби не може забути, чи намагається щось пригадати. Когось пригадати. Того, кого у неї нема. Там, в цьому, було щось таке глибоке й метафізичне... Вона ніби відчувала інший світ, хоча це ж вона слухала пісню і пританцьовувала ось тут. У неї ніби все є тут, але нема чогось, когось одного, і вона не може це забути. ...
Мені вдалось поспілкуватись з одним хлопцем, йому років 10. Сашко. Балакучий, гарно розмовляє, дотепний. І теж з нещасливої родини, звідки його забрали і привезли роки 2 назад сюди. Та разом з тим, я побачив - знов і знов - у нього такий розум!!! Ми пішли готувати разом уроки. Він дістав математику. Римські цифри і числа. Я не вчитель, але дещо знаю, і почав разом з ним те вивчати. Щось питаю, десь підказую, але не даю готової, повної відповіді. Не навчаю. Боже, як почав він здогадуватись!!!!!!!! Це навіть не розум, не логічне мислення. Просто спалахує бачення якоїсь суті, грані в речах, і все. Він почав "вигадувати" - до чого я його тіпа закликав - ті римські числа, які йдуть після І, ІІ, ІІІ. Він сам збагнув - звісно через помилки - як пишеться-позначається римськими 4, і так далі. Збагнув певні закономірності. І що ще дивовижніше - я те саме збагнув разом з ним :))) Я ніби знаю як писати римськими до 30, але більше памятаю, ніж знаю принцип :) А тут я бачив як у дитини народжується з її розуміння весь числовий ряд!!! Хлопець робив це з насолодою і захватом! І це - математика!!!! Якби у мене був хоч 1 такий помічник! Я в математиці був ні бе, ні ме. Памятаю, яке це було пекло для мене всі 10 років школи! Памятаю, яким пеклом було робити домашні завдання з математики вдома, зі старшим братом, який в математиці ас. "Ідіот, дебіл! Ти що не розумієш?!". Ну і тд.
Дівчата простягли мені свої зошити - запиши свій мобільний! Записав, звісно. Більш того, я обіцяв туди, до них, приїхати ще, і приїду, хочу.
Ще вразили мене дитячі ревнощі. Кожен з них намагався зробити того дядю, цю тьотю своєю, лише своєю. - Дочитав всім на дивані литовську народну казку «Парубок і гадюка». А Діана і Сашко, які сиділи по обидва боки від Андрія, притиснувшись до нього, в одну мить зчинили таку люту бійку, що якби ми не зробили брейк, то зявились би каліки! Діана плаче і тікає в дівчачу кімнату. Я їду до неї. Накрилась ковдрою у ліжку і реве. Я починаю лоскотати п’яти. Вже сміється. … Потім став їй казати щось про тигра, якого не варто бити подушкою по голові, бо… а краще приборкати … по-жіночому… - Нажаль, розвинути це тоді не вдалось…
Андрій почав згадувати напівжартівливі питання. Наприклад: в Африці йде мисливець. Ступає в болоту по коліна. В болоті живуть крокодили. Чи зїдять вони його?
Я сушу-сушу мізки, та не знаходжу певної відповіді. Зайшли дітлахи – і враз накидали купу відповідей, частина з яких влучила в ціль. – Раптом сяє здогадка, що розумом на такі вікторини не знайти відповіді. Лише уявою, як діти! – Виявляється, в той день крокодили з болота пішли на день народження :)
Ще багато чого було, ще багато чого пережито. Та я буду ставити кілька крапок…
То що я сьодні бачив у дитячому будинку? Я бачив диво. Я бачив багатство. Я бачив феєрверки. Я бачив найкращі риси і здібності людини. Я бачив, як навіть у цих дітей з нещасливих родин майже кожну мить виростає новий паросток! Їх здатності до розвитку вирують і нуртують! У цих дітей стільки гарного!!! Як ці діти змінюються! За мить!!!!!!!!!!!!!!!!!! ….. І головне, без гарних дорослих поруч їх чекає похмуре, нещасне виживання… ... ...
Originally posted by brenik at Хорхе Луис Борхес написал это в 85 лет...


Если бы я мог прожить жизнь ещё раз
В ней я бы постарался чаще ошибаться.

Я бы не стремился быть таким совершенным и смотрел бы на всё проще.

Я сумел бы оказаться глупее, чем получилось,
И лишь очень немногое принимал бы всерьёз.

Я бы не был таким чистюлей.
Read more...Collapse )

Profile

know_how_love
know_how_love

Latest Month

May 2017
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Jamison Wieser